3 грудня, крім Передсвяття Введення в храм Пресвятої Богородиці, Церква відзначає пам’ять преподобного Григорія Декаполіта. Життя цього грецького монаха ІХ століття для більшості з нас може видатись надто віддаленим. Однак три моменти з його життя може взяти собі за знаряддя будь-який християнин.
Достатньо уважно вдуматися у слова однієї із стихир на Вечірні цього дня. «Серпом молитов, отче Григорію, пристрастей терня посікши, і зоравши ралом воздержности землю душі, ти вкинув у неї зерна благочестя, з яких нам вирощуєш плоди зцілення».
Таке-от просте землеробство. Неодноразово ми чули притчу Спасителя про зерно Його слова, яке Він сіє в ріллю наших душ. При цьому нашим завданням є цю землю обробляти. Як – відповідає, власне цей літургійний текст, взоруючись на життя преподобного Григорія.
Знаємо, що частина із засіву Божественного Сіяча впала між тернину, «і вибуяла тернина й заглушила її» (пор. Мт 13,7). Аби уникнути цього, аби наші пристрасті, залежності, пожадання, гріховні схильності не заглушили Божого слова, слід озброїтися серпом молитов. Лише ревна, уважна, щира, витривала розмова з Христом може їх викорінити.
Однак, щоб забезпечити собі багатий урожай, недостатньо позбутися бур’янів. Бо тоді може бути, як зі злим духом, який вийшов з чоловіка, а по якомусь часі повернувшись, знайшов його прибраним і порожнім (пор. Мт 12,43-45). Потрібно чувати і землю своєї душі орати ралом повздержности, не присипляючи свого сумління псевдохристиянським мудруванням: «Яка різниця, що ми їмо, головне – не грішити».
Утікати від гріха слід завжди, а от стримання від чого-небудь задля Бога робить нашу душу чутливою до Нього. Ті, хто випередили нас на шляху до святості, не позбавляли себе такої нагоди, тож легше туди дісталися. І нам не слід таким привілеєм нехтувати, тим паче зараз для цього сприятливий час, аби почати орати землю своєї душі, – Різдвяний піст.
Нарешті, провівши таку попередню обробку нашої духовної ріллі, можна вкидати у неї зерна Божого слова і плекати чесноти. Щоб мати рясний «плід на освячення, а кінець – життя вічне» (Рм 6,22).
Василь КАЛИТА для ДивенСвіту
